Психологічний супровід  освітнього процесу

в  ЗДО №29  здійснює практичний психолог

Бортнік Алла Володимирівна

Консультації для батьків і педагогів: понеділок 8.20-9.20, четвер 17.15-18.15

Шановні батьки!

Ми хочемо співпрацювати в діалозі, щоб вирішувати разом з Вами загадки складного, суперечливого, але завжди творчого процесу виховання особистості. Тому ми прагнемо, щоб батьки були не тільки пасивними читачами, які сприймають готові рецепти на всі випадки життя, а стали активними, творчими однодумцями, союзниками у пошуку різноманітних шляхів розвитку дитини.

Коли ж потрібно звертатися до психолога?

  • Якщо проблема не розв’язується тривалий час
  • Якщо Ви знаєте, як розв’язати проблему, але Вам все-таки потрібна допомога
  • Якщо Вас щось тривожить у дитячій поведінці, але Ви не можете зрозуміти причину
  • Якщо Вам здається, що малюк відстає в розвитку від своїх однолітків. Швидше за все, Вам це здається. Але краще розставити всі крапки над «I» і не травмувати дитину порівнянням з іншими дітьми
  • Якщо у Вас є сімейні проблеми, і це проектується на дитину. Зважте ситуацію і дійте

Звіт про проведення Тижня психології в ЗДО №29 компенсуючого типу з

23.04.2025 по 30.05.2025 року 

Звіт про проведення Тижня психології в ЗДО №29 компенсуючого типу з

23.04.2025 по 30.05.2025 року

  1. Запропоновані матеріали для батьків, педагогів для збереження психічного  здоров’я, оволодіння техніками зміцнення життєстійкості дорослих і дітей, розвитку позитивного мислення, соціально-емоційних навичок: «Мистецтво бути щасливим, «Двадцять чотири  ідеї для щастя», «Десять ознак щасливої родини», «Сім типів батьків, які позбавляють дітей щастя».
  2. Участь у благодійній акції «Серцем до сердечка» на базі Волинського обласного будинку дитини.
  3. Участь у майстер-класі для практичних психологів «Орф-підхід: теорія і практика» на базі Інклюзивного ХАБу, ВНУ імені Лесі Українки.
  4. Флешмоб з педагогами «Щоденна фототерапія щастям: помітите прекрасне у простому».
  5. Тренінгове заняття з педагогами «Навчаємось бути щасливим». 
  6. Тренінгове заняття з дітьми «Дитяча країна щастя». Використана арт-техніка «Фототерапія щастя», арт-терапевтичні  вправи  «Доторкнись до щастя», «Скринька щастя», «Країна щасливого дитинства» (діти поглиблювали свої знання про щастя та способи його примноження, актуалізували ресурсний стан,  розвивали уяву, вчилися цінувати радісні моменти в житті).

Мистецтво бути щасливим

Бути щасливим – це мистецтво, яке варто розвивати у собі щодня. Відчувати себе щасливими та задоволеними життям допоможуть наступні ключові інструменти.

Позитивне світосприйняття

Одним із головних аспектів щастя є вміння бачити світ у позитивному світлі. Це означає:

  • навчитися любити себе та приймати свої сильні сторони;
  • вірити у свої можливості та контролювати життєві ситуації;
  • замінити негативні думки на кшталт «не виходить», «не клеїться», «не можу» на позитивні утвердження;
  • вважати себе людиною, до якої прихильна доля.

Психологічне страхування

Цей метод допомагає зменшити душевні страждання та підвищити стійкість до життєвих труднощів. Все значуще ділиться на три категорії: люди, речі, події. Техніка психологічної страховки складається з чотирьох кроків:

  1. Прийняти те нове, що приходить у життя (людину, тварину, подію, річ).
  2. Інтегрувати це у своє життя.
  3. Попрощатися з цим, коли прийде час.
  4. Переконатися, що ваше життя залишається світлим та позитивним.

Чим більше «одиниць» «застрахуєте», тим більш душевно стійкими станете. Психологи рекомендують починати з речей, поступово переходячи до подій та людей. Основний принцип: «Так, ця втрата можлива, але вона не така страшна, як здається».

Ключі щастя

Щастя має свої механізми, які запускають відчуття щасливих моментів. Уявіть, що у вас є ключі до дверей, за якими ховаються скарби – відкрийте двері, і скарби стануть вашими. Ці ключі щастя можуть бути різними для кожної людини залежно від її світосприйняття.

  1. Ключі візуала: це картинки щастя, зібрані та зафіксовані у пам’яті з власних пережитих моментів, які принесли радість. Це може бути прекрасний захід сонця, усмішка коханої людини чи мальовничий пейзаж.
  2. Ключі кінестетика: це зафіксовані та занесені у пам’ять щасливі емоційні переживання: радісна піднесеність, спокійна задоволеність, мудре зосередження. Це може бути тепле обіймання, відчуття перемоги чи спокій після медитації.
  3. Ключі аудіала: це вимовлені або почуті слова, музика, звуковий фон, які асоціюються з радісними моментами. Наприклад, шум моря, водоспаду, гул літака або улюблена пісня.

Додаткові методи для досягнення щастя

На додаток до вищезгаданих інструментів, є ще декілька методів, які можуть сприяти вашому щастю:

  • медитація та mindfulness: практика медитації допомагає зосередитися на теперішньому моменті, знижує стрес і підвищує рівень щастя;
  • фізична активність: регулярні заняття спортом сприяють вивільненню ендорфінів – гормонів щастя;
  • соціальні зв’язки: спілкування з друзями та родиною допомагає відчувати підтримку та належність до спільноти.

Застосовуючи ці інструменти у повсякденному житті, можна розвинути вміння бути щасливими та насолоджуватися кожним моментом.

Пам’ятайте, щастя – це подорож, а не кінцева мета!

10 ознак щасливої родини

Батьки завжди прагнуть дати дитині все найкраще і створити комфортні умови для її розвитку. В нагоді стають різноманітні тренінги, гуртки, майстер-класи. При цьому багато сімей забуває, що запорукою щастя малюка є щаслива родина, в якій панує гармонія і любов. Існують ознаки, за якими можна відрізнити справді щасливі сім’ї.

1.    У щасливій родині панують теплі стосунки!

По-справжньому щасливою можна назвати родину, в якій усі члени підтримують один одного, хвилюються, спільно проживають радісні і сумні події. Важливо, щоб не лише батьки турбувалися про дітей, але й діти так само розуміли почуття мами і тата.

2.   У щасливій родині немає місця брехні!

Брехня псує стосунки в родині, тому завжди краще говорити правду, якою б вона не була. Дитину треба змалечку привчити до того, що батькам потрібно довіряти. Тоді малюк буде ділитися з вами своїми страхами і переживаннями. При цьому батькам важливо контролювати свої емоції, не нехтувати дитячими почуттями, а спокійно обговорювати з малюком все, що його турбує.

3.    У щасливій родині кожен може проявляти свої емоції!

Насправді здоровий прояв емоцій — це нормально. Навчіться демонструвати свої емоції: смійтесь, коли вам весело, або насуптеся, коли сердиті. Це сприятиме кращому розумінню між вами і малюком.

4.   Щаслива родина планує майбутнє!

Щасливі сім’ї мають спільні цінності і разом будують плани. Вони бачать життя приблизно однаково і прагнуть досягти спільної мети.

При цьому не слід вибудовувати власні плани на майбутнє дитини. Вона сама має вирішувати, яку професію обрати, який гурток відвідувати тощо. Батьки можуть лише порадити, але не наполягати.

5.  У щасливій родині розподіляють обов’язки!

Побут часто стає причиною сварок, але не в щасливих родинах, які вміють розподіляти обов’язки. В таких сім’ях немає поділу на жіночу і чоловічу роботу. У щасливій родині всі домашні справи виконуються спільно, а не покладаються лише на дружину або чоловіка.

Дитину теж треба привчати до того, що вона повинна допомагати батькам. Але домашні обов’язки повинні відповідати віку малюка.

6.  У щасливій родині кожен має час на себе!

У щасливих родинах жінка і чоловік розуміють, що вони не мають потреби кожну вільну хвилину проводити разом. Це не шкодить їхнім стосункам, а навпаки робить їх більш міцними і здоровими.

7.   У щасливій родині проблеми вирішуються спільно!

У будь-якій родині трапляються сварки чи різні проблеми, але по-справжньому щасливі сім’ї долають їх разом. Вони не накопичують образи і претензії і швидко йдуть на примирення.

У щасливих родинах немає правильної і неправильної думки. Рішення приймаються спільно, а якщо погляди подружжя не збігаються, то вони обговорюють ситуацію і знаходять компроміс.

Дитина також повинна мати право голосу.

8.  Щаслива родина започатковує сімейні традиції!

Чудово, коли сім’ї започатковують власні традиції. Вони поєднують усіх членів родини і зміцнюють взаємовідносини між ними.

Спільні традиції можуть стати приводом зібратися разом навіть тоді, коли діти вже подорослішають і будуватимуть власне життя.

9.  Щаслива родина вміє радіти дрібницям!

Щасливі сім’ї не чекають вагомих приводів для радості, а радіють теплій погоді, смачному сніданку, можливості провести день разом. Чекаючи причини для радості, можна проґавити дійсно щасливі моменти.

10.   У щасливій родині кожен має право на помилку!

Кожна людина може помилитися, і в щасливих сім’ях це розуміють. Якщо комусь із родини щось не вдалося, інші члени сім’ї ніколи не засуджуватимуть його, а навпаки підтримають і допоможуть.

Діти часто роблять помилки. Не слід сварити малюка за це. Здається зовсім невинні ваші слова можуть травмувати дитину  на все життя

Сім типів батьків, які позбавляють дітей щастя

Батькам варто уникати помилок у вихованні, щоб виростити дітей щасливими та успішними людьми.

Сучасні батьки іноді не розуміють, яку велику роль вони відіграють у вихованні дітей. Звичайно, фінансове забезпечення та безпека дуже важливі, але це не головне, що може їм дати дбайливий батько. Він повинен бути не тільки годувальником, а й зразком для наслідування, джерелом емоційної безпеки для своїх дітей.

Сприятливий чоловічий вплив допомагає хлопчикам поступово ставати сильними мужніми чоловіками. Дівчата, у вихованні яких батько бере активну участь, пізніше своїх ровесниць досягають статевої зрілості, виростають упевненими в собі незалежними жінками.

На жаль, багато батьків, які не можуть досягти взаєморозуміння зі своїми дітьми, звинувачують у цьому дітей. Вони звинувачують у всьому їх погану поведінку, мінливий настрій і невпевненість у собі.

Батьки повинні зрозуміти, що діти – це їх відображення, і невпевненість у собі, стереотипи та стилі виховання, які застосовують батьки, можуть згубно впливати на розвиток дитини. Виділяють кілька типів батьків, стиль виховання яких негативно впливає на дітей. Упізнавши себе, можна вжити заходів, щоб урятувати ситуацію. Пам’ятайте, що рішення змінити свій стиль виховання може значно поліпшити якість життя дитини та допомогти їй подолати тривоги.

1. Вічно зайняті батьки

Ці батьки завжди зайняті. Вони рятують світ і займаються найрізноманітнішими справами, але тільки не вихованням дітей. Однак це не означає, що такі батьки байдужі до своїх дітей. Час від часу вони приділяють дітям увагу, але цього недостатньо. У результаті діти, емоційно відсторонені від своїх батьків, почуваються самотніми, непотрібними й нещасними.

Якщо довгий час ситуація не змінюється на краще, ці нав’язливі відчуття й думки поступово переростають у глибокі страхи й невпевненість у собі. Якщо ви належите до даного типу батьків і не хочете, щоб дитина піддавалася страхам, іноді ви повинні жертвувати заради неї своєю роботою та іншими заняттями.

2. Невидимі батьки

На відміну від вічно зайнятих, невидимі батьки не беруть ніякої участі в житті дитини, тому що сім’я та виховання не є пріоритетами. Слід пам’ятати, що батьківство – це велика відповідальність. Батьки повинні розуміти необхідність присвячувати свій час тому, щоб виростити дитину, допомогти їй стати успішною в житті. Діти, які ростуть без відчуття присутності батьків, часто не можуть знайти себе в житті. Їх серце переповнене почуттям образи. Відсутність батьківської турботи може викликати в дитини різні психологічні проблеми, тривалу депресію, зіпсувати найпродуктивніші роки життя.

3. Хронічно нещасні батьки

Сучасний світ сповнений хронічно незадоволених людей, які постійно скаржаться на щось. Діти, які зростають серед такого типу людей не отримують емоційної підтримки, тому їм важко знайти спільну мову з батьками, радувати їх і отримати їх визнання. У результаті хронічне невдоволення батьків негативно впливає на взаємини з дітьми. Це часто змушує дитину страждати від свого роду емоційного відкидання. У таких дітей часто виникає внутрішній конфлікт: вони не можуть зрозуміти, чи люблять їх, вірять у дитину чи ні.

В такому випадку батькам треба взяти ситуацію у свої руки, зробити перший крок до примирення з дитиною. У більшості випадків батьки поводяться відсторонено, тому що самі пережили емоційне відкидання з боку батьків. Тому варто перервати це замкнене коло загального нерозуміння та встановити нові сімейні традиції.

4. Батьки-психологи

Сучасні батьки знають, що психічне благополуччя дітей є запорукою їх успіху, здоров’я та процвітання в майбутньому. Батьки читають багато книг і статей, відвідують семінари, щоб зрозуміти, як влаштована психіка дитини, як виростити її психічно здоровою. При цьому батькам варто бути обережними з психологічними експериментами й методами, тому що неправильне їх застосування може погіршити ситуацію та привести до незворотних наслідків.

Деякі батьки взагалі не карають своїх дітей. Вони просто бояться вразити їх почуття та щиро вірять, що зауваження, межі, покарання й виховні заходи можуть знизити самооцінку дитини й нанести їй психологічну травму. Такий підхід у вихованні є хибним. Діти, які не мають здорових обмежень і моральних норм, зазвичай відчувають труднощі в житті. У них немає почуття відповідальності, вони недисципліновані, тому що батьки не привчили їх до правил і розпорядку, не прищепили їм моральні цінності. Такі батьки повинні визнати свою помилку, навчити дитину поводитися правильно, чинити чесно й адекватно реагувати на критику. Діти повинні чітко розуміти, що добре, а що погано. Так вони, нарешті, зможуть жити в злагоді з тими, хто їх оточує.

5. Батьки-няні

Деякі батьки поводяться, як дбайливі матері або няньки. Вони бережуть своїх дітей як зіницю ока й догоджають кожній їхній забаганці. Вони думають, що їхні діти – маленькі й безпорадні істоти навіть у підлітковому віці. Батьки не розуміють, що їх надмірна любов і турбота не дає дитині можливості зробити щось самостійно. Як правило, у дітей, вихованих надмірно турботливими батьками, не вистачає мотивації боротися за успіх і процвітання, тому що всі їхні проблеми зазвичай вирішує батько-нянька.

Підтримувати дитину в розумних межах – це нормально. Але батьківське щире бажання допомогти перетворює їх на няньку. І надмірна турбота, і її повна відсутність несприятливо впливають на дітей. Навпаки, у батьків, які дотримуються золотої середини, виростають щасливі, успішні та впевнені в собі діти.

6. Батьки-охоронці

Ці батьки будують тісні взаємини зі своїми дружинами та дітьми. На жаль, такі стосунки між батьками і дитиною також можуть бути небезпечні через занадто тісний емоційний зв’язок. Якщо батькам сумно, те ж саме відчуває й дитина. Разом з тим батьки-охоронці надзвичайно чутливі до проблем і невдач дитини. Отже, і дитина, і батьки стають емоційно співзалежними, не можуть радіти життю окремо. У майбутньому така дитина завжди буде прагнути встановити сильний емоційний контакт з іншими людьми.

Батьки-охоронці повинні вжити заходів, щоб вирішити цю проблему. Необхідно знайти нові захоплення й зосередитися на своєму власному житті. Спробуйте зрозуміти, що співзалежні взаємини не допоможуть дитині стати щасливою в майбутньому.

7. Авторитарні батьки

Мета авторитарних батьків – виховати дітей розумними й дисциплінованими, не дивлячись ні на що. Вони вибирають авторитарний стиль виховання, тому що переважно самі виховувалися подібним чином. Авторитарне виховання шкодить самооцінці дітей і робить їх слухняними. Діти пригнічують свої емоції, їм бракує мужності й авторитету, щоб протистояти суворим батькам.

Психологи рекомендують авторитарним батькам стати м’якшими і дати дітям трохи простору. В іншому випадку пригнічені та глибоко вкорінені почуття викличуть серйозні психічні розлади й затьмарять життя дитини.

Ідеальних батьків не існує. Головне – бути готовим змінюватися заради спільного благополуччя.

24 ідеї для щастя

  1. Малювати пальцем на руці дитини геометричні фігури чи літери, вона має відгадати, які.
  2. «Відчуваєш?». Стискати руку дитини, наче передавати стисканням слова (кожне стискання – склад слова) – (маленькій дитині можна сказати заздалегідь фрази, які будете «передавати», нехай вона вгадує – «я тебе люблю, обіймаю…).
  3. «Чарівний шепіт» – прошепотіти дитині чи лише артикулювати губами (без голосу) кілька приємних слів, дитина має вгадати, що ви кажете.
  4. «Невидимий малюнок» – уявити, що в повітрі перед вами є невидимий планшет, і «малювати» на ньому пальцем. Дитина може вгадувати, що це, «малювати» у відповідь.
  5. «Кімнатний детектив» – попросити дитину знайти щось у кімнаті за описом: «це кругле і може світитися» або «це м’яке і синє».
  6. «Надсилаю тобі лист» – уявити, що кожен видих – це послання одне одному. Дуйте на руку дитині. Нехай вона вгадає, про що ваш «лист», а ви – про що її лист.
  7. Вгадай, про що я думаю – дитина має торкнутись руки і вгадати думку дорослого (дорослий може тільки кивати головою – так чи ні).
  8. «Мізинчики» – просто сидіти, скріпившись мізинчиками, (навіть, коли дитина поруч дивиться мультфільм).
  9. «Переплутані слова» – для дітей 7+ називати літери знайомих слів у довільному порядку, а дитина має розгадати, що це було, наприклад, "ятсел" – стеля, ткі – кіт, айч – чай).
  10.  Показувати жест – сердечко (руки дитини та дорослого складаються в сердечко).
  11. Уявити, що вказівний та середній пальці руки – це ніжки якоїсь істоти. «ходити - танцювати», показувати, який може бути танок пальців. (можна показати, дитина потім сама починає грати, особливо, якщо включити музику).
  12.  Намалювати на своїх пальцях та пальчиках дитини личка і рухати пальцями, торкатись, «цілувати» пальчик дитини, пропонувати, щоб дитина говорила від імені фігурки на пальчику.
  13.  Котик чи песик – запропонувати дитині уявити, яка вона тваринка, і мовчки чухати її за вушком чи гладити «лапку». А дитина має муркотіти, гарчати, позіхати та ворушити хвостиком.
  14.  Дати дитині папір, запропонувати зім’яти та випрямити його.
  15.  Зав’язати на шнурівці, шарфі вузол – дитина має його розв’язати, (попросити з шарфа викласти квітку, літеру, яку дитина знає. Це незвична гра, може відволікти дитину).
  16.  Квітка – (дітям подобається ця дихальна вправа, і для дорослих вона буде корисною) – права рука в кулаці. Вдих – пальці розкриваються, наче пелюстки квітки. Видих – знов закриваються. І робимо такий саме цикл лівою рукою). Дитина повторює рух за дорослим і може сама пропонувати, яка це квітка.
  17.  Передай любов поглядом – мовчки ніжно дивитись один на одного/одну (можна додати для старших – не кліпати очима).
  18.  Якщо йде дощ – пропонувати дитині слідкувати за краплями і дивитись, яка швидше пробіжить.
  19.  Маленькій дитині можна запропонувати гру «вклади маму/тата спати», зробити дорослим масаж.
  20.  Заспівати мамі/татові пісню чи розказати казку.
  21.  «А уяви, що» – разом уявити щось гарне (наприклад, пікнік, море, сонце, пухнасту ковдру). Розповідати, що бачите і доповнювати один одного.
  22.  «Гойдалка» – якщо сидите поруч, легенько розгойдуйтесь разом у такт диханню, чи нехай гойдаються лише ваші руки.
  23.  Картки сили – можна завантажити в телефон 39 карток і пропонувати дитині виконати завдання https://www.facebook.com/share/p/14suNDAeA4Y/
  24.  Обійманці – можна завантажити картинки з різними обіймами, і якщо є сили, мовчки обійматись https://www.facebook.com/share/p/1A6p4GPZFM/

Матеріали взяті з психологічного референсу

«Простір для зростання: навчаємося бути щасливими»

Як говорити з дітьми про інвалідність?

 

“Тепер, коли ми навчилися літати в повітрі, як птахи, плавати під водою, як риби, нам не вистачає тільки одного: навчитися жити на землі як люди”

Бернард Шоу

 

Внаслідок війни на вулицях міст усе частіше можна зустріти людину на кріслі колісному, з протезом, із пов’язкою на оці, зі шрамами на обличчі або тілі. Такі зустрічі, поза сумнівом, збуджують цікавість дітей, спричиняють страх, тривожність чи несприйняття. Від реакції дорослих на поведінку дитини в таких випадках залежить те, як вона поводитиметься і як ставитиметься до людей з інвалідністю надалі.

Діти завжди потребують дорослого, якому вони можуть довіряти, який вислухає їх, дасть відповіді на запитання, що їх хвилюють, серйозно поставиться до їхніх почуттів і просто буде поруч. А отже, спантеличена і вражена дитина неодмінно прийде до дорослого із  запитаннями. Тож як маємо реагувати на запитання малечі про інвалідність?

  • Під час такої розмови будьте щирими, зважайте на вік та стан дитини За потреби допоможіть їй висловити свої почуття та емоції. По змозі використовуйте прості слова та фрази. Будьте готові до уточнювальних запитань.
  • Ви можете не мати готової відповіді на запитання малюка – це нормально. Будьте  чесними з дитиною, пообіцяйте, що поміркуєте над поставленим запитанням і, знайшовши  відповідь, повернетесь до розмови.
  • Головне правило в такій розмові – насамперед говорити про людину, а не про її діагноз, стан здоров'я чи його порушення. Людина, її особистість, характер, інтереси набагато  важливіші, ніж її діагноз.
  • Запам'ятайте правило прийменника “з”: говоріть “людина з інвалідністю”, а не “інвалід”, “дитина з аутизмом”, а не “аутист”. Говорячи про інвалідність, краще не вживати слова "хвороба", "хворий”, адже, спираючись на власний досвід, діти сприймають  хворобу як тимчасове явище, що має початок і кінець.
  • Звертаючись до дорослого із запитанням, дитина  не сподівається отримати вичерпне наукове пояснення явища, яке схвилювало її. Не намагайтеся пояснити причини інвалідності (ви можете їх не знати). Буде достатньо короткої відповіді: “Таке буває. Так трапилося, в цієї людини є “інвалідність”. Головне, що дитина має винести з вашої розмови – базові принципи толерантності, найважливіший з яких – прийняття факту, що всі люди різні й кожен по-своєму особливий, а отже, дізнаватися про особливості інших людей і враховувати їх у спілкуванні – важливо і цікаво.
  • Не заважайте дитині спілкуватися і товаришувати з дітьми з інвалідністю. Постарайтеся сформувати в неї розуміння, що відмінності - не завада для спілкування й дружби, а навпаки - можливість дізнатися щось нове. Акцентуйте увагу на тих речах, які об’єднують дітей. Поясніть, що діти з інвалідністю граються в ті самі  ігри, що й діти без неї. Так само  захоплюються лего і футболом, бавлять ляльок або  “залипають” у гаджетах. Просто через інвалідність їм може бути важче робити деякі речі або це займає більше часу.
  • Аби дитина не опинилася в незручному становищі або не злякалася в момент зустрічі з людиною, що має інвалідність, допоможіть їй більше дізнатися про цю людину та про речі, які полегшують їй життя. Заздалегідь поговоріть із дитиною про крісла колісні, пандуси, слухові апарати, жестову мову, шрифт Брайля, тростини, собак-поводирів тощо.
  • Під час першої зустрічі дитину можуть збентежити деякі прояви інвалідності, наприклад, сильні емоції чи дивні звуки. Варто заспокоїти малечу і без зайвого драматизму пояснити, що відбувається. Варто пам'ятати, що діти завжди спостерігають за діями дорослого, наслідують  і копіюють їх. Саме тому вкрай важливо на власному прикладі демонструвати толерантну модель поведінки щодо людей з інвалідністю. Тож ваш спокій і  готовність допомогти стане для дитини найкращим зразком.
  • Важливо донести до малечі думку, що рівне ставлення до людей базується насамперед на повазі, а не на страху чи жалощах. Ми повинні відрізняти жалість від підтримки. Жалість  робить людину. яку ми жаліємо, маленькою та безпорадною і  в наших очах, і в очах оточення. Підтримка ж – це спілкування на рівних, яке не принижує. Головне правило спілкування – бути щирими. Це допоможе знайти потрібні слова і порозумітися.
  • Насамкінець переконайтеся, що дитина отримала відповіді на всі свої запитання. Один з способів – спільний перегляд та обговорення тематичних мультфільмів, кожен з яких утверджує глибоку гуманістичну ідею  або читання художньої літератури та організація за змістом прочитаних книжок відповідної освітньої діяльності.

Перегляньте разом з дітьми:

  1. “Мій братик із Місяця” (Франція, 2007)
  2. “Тамара” (США, 2013)
  3. “Секрет Маела” (Франція, 2014)
  4. “Поза зором” (Тайвань 2010).
  5. “Мотузки” (Іспанія 2014).
  6. “Каструлька Анатоля” (Франція, 2014).
  7. “Подарунок” (Німеччина, 2015).
  8. “Скарлет” (США, 2016).

Почитайте разом з дітьми:

  1. Оксана Драчковська “Зайчик-нестрибайчик та його смілива мама”
  2. Оксана Драчковська “Зайчик-нестрибайчик подорожує”
  3. Надія Степула “Петрик і фонтани”
  4. Юлія Аронова “Який такий”
  5. Таня Стус "Різні люди”
  6. Анастасія Степула “Світ без меж”

Пам'ятаймо, що інвалідність - це виклик, і не тільки для людей, що її мають. Насамперед, це виклик для нас. І ми маємо гідно  прийняти його, зробити все задля того, щоб наші діти усвідомили: інший не є гірший. Тоді замість страху, жалощів та ніяковості вони відчуватимуть щирий інтерес та повагу до людей із будь-якими особливостями і замість уникати їх надаватимуть підтримку, відкриваючись для спілкування, яке , поза сумнівом, збагатить їх духовно, подарує радість усім учасникам. Це допоможе малечі стати кращими версіями себе, зробить їхнє життя цікавішим, багатшим і  яскравішим, а світ загалом -  більш гуманним і теплим для всіх та кожного, незалежно від особливостей, що нас відрізняють.

Джерела:

Волошина А. Як говорити з дітьми про інвалідність? Дошкільне виховання. 2024. № 5. С.16-17

З метою запобігання домашнього насильства, булінгу, різних форм залежностей в умовах воєнного стану, збереження психічного здоров’я, оволодіння техніками для зміцнення життєстійкості дорослих і дітей та з нагоди відзначення Дня психолога в ЗДО № 29 компенсуючого типу з 22.04 по 26.04 проведено Тиждень психології.

Практичним психологом Аллою Бортнік підготовлено матеріали для батьків, педагогів із надання допомоги в оволодінні техніками зміцнення життєстійкості дітей та дорослих, поради з управління стресом: «Як бути надійними батьками під час війни», «Як потурбуватись про себе», «Панічна атака у дитини. Як діяти?», «Як заспокоїтись і контролювати стрес», проведено флеш-семінар з педагогами «Експресивна вокалізація як ресурс у подоланні стресових станів, відновленні спонтанності та вираженості емоцій», тренінгове заняття з батьками «Стрес та травматичні події. Як допомогти собі і дитині?».

Організовано благодійну акцію “Серце до сердечка”. Взято участь у тренінговому занятті для практичних психологів «Психологія тілесності засобами арт-терапії», вебінарі «Інклюзивна освіта в закладі дошкільної освіти: стратегія і практика” (25.04, 26.04).

З дітьми проведено заняття з використаннями арт-терапевтичних технік «Літачки мрії» (стабілізація психоемоційного стану дітей, зниження рівня їхньої тривожності), «Баночка моїх емоцій» (діти обирали ті кольори, що відповідали їхнім почуттям та емоціям і зафарбовували сердечка). Знайомились з різноманітними техніками подолання певних емоційних станів з допомогою використання матеріалів з «Ресурсної скрині» С. Ройз.

Як бути надійними батьками під час війни: дивіться в анімаційних роликах від «Безпечного простору»

https://www.village.com.ua/village/city/promo/349169-bezpechniy-prostir

З метою здійснення інформаційної підтримки психологічного супроводу освітнього процесу в умовах воєнного стану, збереження ментального здоров’я та відновлення ресурсності постраждалих осіб, надання практичних рекомендацій та інструментів щодо алгоритмів дій у критичних ситуаціях, оволодіння техніками самопідтримки здобувачів освіти і їх батьків та з нагоди відзначення Дня психолога 23.04.2023 в ЗДО №29 із 17 по 21 квітня 2023 року проведено Тиждень психології.

Практичним психологом Бортнік А.В. запропоновано матеріали для батьків, педагогів з надання психологічної допомоги в екстрених та кризових ситуаціях: “Поради для батьків, як підтримати дитину під час війни”, “Ігри для зняття стресу в дітей”, ”Вправи на розслаблення дітей”, “Експрес-допомога педагогам і батькам: знижуємо напруження і долаємо тривогу”, тренінгове заняття з педагогами “Піклуємось про своє здоров’я”.

Проведено благодійну акцію “Серце до сердечка”. Організовано арт-проєкт “Мрії крізь руїни”.  Діти створили карту України, на якій відобразили свої фантазії про майбутнє суспільство розумних, інтелектуальних, красивих, здорових, творчих людей. Таким чином вчилися долати наслідки стресу, набутих страхів і тривог, мріяли з вірою у себе та свою країну.

Матеріали оприлюднено на сайті ЗДО, в онлайн-сервісі Padlet, на віртуальних дошках “Для вас, батьки” у рубриці “Поради психолога”.

@@

 

Ігри для зняття стресу в дітей

  • Доброго ранку, носику! Доброго ранку, щічки! Доброго ранку, вушка! Доброго ранку , шийко! Доброго ранку, плечики (тощо)! Торкаємося різних частин тіла, промовляючи слова (можливо, цілуючи). Треба пройтись усім тілом.
  • Ліпка. Розминати тіло, як тісто чи пластилін.
  • Колобок. Спочатку "засипати" борошна - пройтись легкими рухами по всьому тілу, потім, "налити" води - рухи, що гладять. Ліпимо тісто, а потім робимо колобок - дитина сидить, обійнявши себе руками. А ми її обіймаємо за спинку. Розкриваємо руки - колобок "випікся"
  • Поцілунки - квадратний, трикутний, овальний . Цілувати лобик чи щічку багатьма поцілунками так, щоб їх послідовність утворила форму
  • Якого кольору поцілунок (є прекрасна книга "Якого кольору поцілунок") Наприклад, я тебе зараз цілую жовтим поцілунком, малиновим, райдужним тощо.
  • Люлечка. Сісти за дитиною, обіймаючи її за спинку, можна погойдатися
  • Обійманці. Обійми мене сильніше, ніж я
  • Кенгуру. Дитина сідає животиком до нашого животика й міцно обіймає. Призначити дитину головною з обрахунку обіймів.
  • Килимок. Простукати себе, усе тіло, мов килимок.
  • Орангутанг . Стукати із криком "Я-я-я-я" себе по грудній клітці, мов мавпа
  • Доторкнись. Торкатися одне одного "різними доторками" - як зайчик, як змія, як лисиця хвостиком.
  • Сніговик. "Ліпимо" із тіла дитини сніговика. Просимо напружити всі м'язи, наче вона змерзла. А потім "гріємо сонечком" - - а зараз вийшло сонечко І сніговик тане і дитина розслабляється.
  • Малювання.  Малювати на животику, спині букви чи прості форми, а дитина має вгадати, що це. Хатинка. Ти – хатинка. Це в тебе підлога (ніжки), стіни (проходимо всім тілом доторками), дах – голівка. Ти в хатинці (можна покласти руку на серце).
  • Квітка чи дерево. Запитати у дитини, ким вона хоче бути, якою квіткою чи деревом. Торкнутися стоп- "В тебе дуже міцне коріння, воно із землі бере все, що потрібно для життя, і міцно тримає тебе". Торкнутися боків - "У тебе такий стрункий, сильний, міцний, гнучкий стовбур. Він може зігнутися, може схилитися, але він ніколи не зламається. Він витримає всі вітри та урагани". Торкнутися голівки. "А це твоя крона - красива, ніжна, соковита, сильна. Ти - дерево Життя".
  • Робимо масаж

    Рейки, рейки, шпали, шпали...

    Їхав поїзд із Полтави.

    Ось віконце відчинилось —

    Горошинки покотились.

    Йшли курчата, ціпу-ціпу,

    Дзьобали собі на втіху.

    А за ними гусенята

    Теж пощипують завзято.

    Далі йшла сім'я слонів,

    Тупали, аж гай шумів.

    От директор-молодець

    Стіл поставив і стілець

    Та друкує на машинці

    Лист малесенькій дитинці:

    «Люба доню! Рідна пташко!

    Висилаю жовту чашку,

    В неї сонячні бочки

    І на денці — крапочки».

                                  Переспів Мирослави КІМ

За матеріалами С. Ройз “Стресостійке дитинознавство”

Вправи на розслаблення дітей

Війна позначається на дітях інакше, як на дорослих. Перебування в укриттях, вимушений переїзд, втрата звичного середовища, друзів, іграшок — ці та інші фактори можуть викликати тривогу та стрес у дітей. Ви можете допомогти своїй дитині зняти напругу з допомогою простих вправ.

Для початку:

  • Знайдіть тихе місце подалі від відволікаючих факторів.
  • Намагайтеся пояснити правила гри зрозумілою й доступною для дітей мовою.
  • Не обов’язково пробувати зробити всі вправи одразу. Спостерігайте за дитиною, наскільки вона залучена, за можливості спробуйте ще раз.

1. Квітка та свічка

Це проста вправа на розслаблення, що сприяє глибокому диханню.

Уявіть, що у вас в одній руці приємно пахне квітка, а в іншій — запалена свічка.

  • Повільно зробіть вдих через ніс, й уявіть, що відчуваєте запах квітки.
  • Повільно видихніть через рот, наче задуваєте свічку.
  • Повторіть кілька разів.

2. Лимони

Ця вправа допоможе зняти м’язову напругу.

Уявіть, що у вас у руці лимон.

  • Уявіть, ніби ви підходите до дерева та зриваєте два лимони, по одному в кожну руку.
  • Сильно здавіть лимони, щоби вичавити сік — вичавлюйте, вичавлюйте, вичавлюйте!
  • Киньте лимони на підлогу та розслабте руки.
  • Потім повторюйте, доки соку не набереться на склянку лимонаду.
  • Після останнього натискання та кидка струсіть руки, щоби розслабитися.

3. Лінивий кіт

Ця вправа допоможе зняти м’язову напругу.

Уявіть, що ви лінивий кіт, який щойно прокинувся після приємного довгого сну.

  • Широко позіхніть.
  • Помурчіть як кіт: «мяу-мяу».
  • Тепер витягніть руки, ноги та спину — і потягніться повільно, як кіт — і розслабтеся.

4. Пір’їнка і статуя

Ця вправа допоможе зняти м’язову напругу.

Уявіть, що ви пір’їнка, що літає в повітрі приблизно десять секунд.

  • Раптом ви завмираєте й перетворюєтеся на статую. Не рухайтеся!
  • Потім повільно розслабтеся, знову перетворюючись на пір’їнку, що літає в повітрі.
  • Повторіть декілька разів. Переконайтеся, що закінчите пір’їнкою в розслабленому стані.

5. М’яч для зняття стресу

Ця вправа знімає м’язову напругу та масажує руки.

Зробіть собі м’ячик для зняття стресу, наприклад, для цього ви можете наповнити повітряні кульки сухим горохом або рисом.

  • Візьміть м’яч в руку, можете взяти два в обидві руки, стисніть м’яч і розслабте руку.
  • Поекспериментуйте зі стисканням м’яча. Знайдіть спосіб, який підходить саме вам, змінюйте швидкість стискання, силу та тривалість стискань так, як вам буде подобатися.

6. Черепаха

Ця вправа знімає м’язову напругу.

Уявіть, що ви черепаха, яка йде на повільну, розслаблену прогулянку.

  • Уявіть, ніби раптово почався дощ.
  • Щільно згорніться калачик під панциром десь на десять секунд.
  • Уявіть, що знову вийшло сонце, тому можна вилазити з панциря та продовжити розслаблену прогулянку.
  • Повторіть кілька разів. Переконайтеся, що завершуєте вправу прогулянкою, щоби ваше тіло розслабилося.

Джерело: https://www.savethechildren.org

Сім порад для батьків, як підтримати дитину

під час війни

    Війна зумовлює сильний стрес, розчарування, страх. Як дорослим впоратися з такими емоціями, а відтак допомогти дитині? Радимо скористатися порадами від ізраїльських колег.

Слухайте.

   Одні діти хочуть говорити про стресогенну ситуацію, другі - ні. Обидві реакції — нормальні й природні. Якщо дитина хоче поговорити, дайте їй змогу в комфортних умовах поділитися думками й поставити запитання. Уважно вислухайте дитину, при цьому зверніть увагу на мову її тіла, емоції та спонукайте її до спокійної розмови.

  Якщо дитина не хоче наразі спілкуватися, не змушуйте її говорити. Продовжуйте спостерігати за дитиною й наголосіть, що готові її вислухати, коли вона захоче виговоритися.

Не уникайте складних розмов.

Дорослі хочуть захистити дитину від тривожних переживань. А тому намагаються уникати складних розмов, які, на їхню думку, можуть зумовити в дитини негативні емоції. Утім, дитину засмучує власне стресогенна ситуація, а не розмови про неї.

Запропонуйте дитині поговорити й поставте їй відкриті запитання: «Що б ти хотів (-ла) знати?» або «Що ти відчуваєш?». Нехай інтереси та думки дитини визначають тему розмови. Якщо не можете відповісти на те чи те запитання, зізнайтеся у цьому дитині. А відтак скористайтеся нагодою побути «учнем» і разом із дитиною дослідіть питання, яке її цікавить. Переконайтеся, що не надаєте зайву інформацію, не вживаєте незрозумілі дитині слова.

Контролюйте контент, який споживає дитина.

Наразі по телебаченню та в соціальних мережах детально висвітлюють воєнні події, які відбуваються в країні. Цей контент часто містить фото та відеоматеріали, які не призначені для дітей. Намагайтеся стежити, якої якості та в яких обсягах інформацію отримує дитина, і будьте готові інтерпретувати та пояснити те, що вона не зрозуміла

Будьте готові до будь-яких запитань та реакцій дитини.

Будьте готові до того, що дитина ставитиме запитання про війну. Відповідаючи, стежте за тоном голосу, зберігайте спокій і будьте чесними з дитиною. Поясніть дитині, зважаючи на її вік, що наразі відбувається в країні, і що ви та інші люди робите для того, щоб захистити її та вашу сім’ю. Адекватно реагуйте на відповіді та додаткові запитання дитини.

Діти по-різному реагують на стресогенні події. Це залежить від віку та характеру дитини, та того, чи мала вона травмівний досвід у минулому. Немає правильної чи неправильної емоційної реакції на страх чи тривогу. Тож будьте готові до того, що у дитини може змінитися настрій, поведінка, щоденні звички, зокрема апетит і режим сну. Адекватно й співчутливо реагуйте на такі зміни. Однак зауважте, що вони нормальні, якщо тривають протягом короткого періоду часу. Якщо дитина постійно відчуває стрес, погано почувається й не може нормально жити, зверніться по допомогу до практичного психолога.

Потурбуйтеся про себе.

Ніхто не застрахований від емоцій, викликаних труднощами. Визначте свої реакції і почуття та приділіть їм увагу. Пам’ятайте, що ви — надійний ресурс для вашої дитини, а тому найліпший спосіб допомогти їй - подбати про свій стан та психічне здоров’я.

Поділіться з дитиною техніками, які допомагають вам долати стрес, позбуватися негативних емоцій, тілесних затисків. Якщо відчуваєте, що вас переповнюють емоції і вам складно з ними впоратися, зверніться по допомогу до фахівця — практичного психолога, психотерапевта.

Підтримуйте рідних і приймайте підтримку.

    Сім’я — найліпше джерело підтримки у складних ситуаціях, зокрема і під час війни. Тож покладайтеся на своїх батьків, братів і сестер і самі допомагайте їм. Війна та труднощі, які вона зумовлює, — можливість для сім’ї не лише продемонструвати свою стійкість, а й зміцнити родинні зв’язки

Вірте у краще.

   Зберігайте оптимістичний настрій і дивіться в майбутнє. Люди, сподіваються на краще й позитивно мислять, розвивають стійкість і підвищують свої шанси впоратися з негараздами й при цьому зберегти свій добробут та психічне здоров’я

Підготовлено за матеріалами НАТАЛ,
Ізраїльського центру травм і стійкості

Дитина йде в дитячий садок:

до чого мають бути готові батьки

Дітям будь-якого віку складно починати відвідувати дитячий садок. Кожна дитина проходить період адаптації до дитячого садка. У цей час звичне життя дитини кардинально змінюється: з’являється чіткий режим дня, виникає необхідність взаємодіяти з незнайомими дорослими й однолітками, зменшується кількість персональної уваги.

        Адаптація — пристосування чи призвичаєння організму до нової обстановки. Для дитини дитячий садок — невідомий простір,

 із новим оточенням та взаєминами. Щоб адаптуватися, дитина витрачає багато психічної енергії, напружує, а то і перенапружує, психічні та фізичні сили свого організму.

У період адаптації майже всі мами й тати вважають, що їхня дитина не зможе пристосуватися до дитячого садка, а решта дітей  у групі нібито поводиться і почувається ліпше. Утім, це хибна думка. Адаптація зазвичай протікає складно у всіх дітей і зумовлює багато негативних змін у дитячому організмі. Виділимо найпоширеніші зміни, які відбуваються з дитиною у період адаптації і до яких мають бути готові батьки.

Сильні негативні емоції.

У перші дні в дитячому садку майже кожна дитина виражає сильні негативні емоції: рюмсає, плаче за компанію, час від часу заходиться гіркими сльозами. Яскраві, зокрема, і прояви страху дитини: вона боїться невідомої обстановки, зустрічі з незнайомими дітьми

та дорослими, а головне того, що мама/тато забуде про неї і не повернеться увечері, щоб забрати її додому. Через стрес дитина нестримно проявляє свій гнів: виривається, не дає себе роздягнути чи навіть б’ється. У період адаптації дитина стає настільки вразливою , що може агресивно реагувати буквально на все. Нерідко трапляється і навпаки: дитина демонструє депресивні реакції і стає загальмованою, байдужою, наче взагалі не відчуває емоцій.

У перші дні в дитячому садку дитина майже не відчуває позитивних емоцій. Вона засмучена через те, що розлучилася з мамою/ татом і звичним середовищем. Якщо дитина й усміхається, то так вона переважно реагує на новизну чи яскравий стимул — незвичайну іграшку, яку «оживив» дорослий, веселу гру тощо. Батькам варто запастися терпінням. Коли адаптаційний період завершиться, негативні емоції обов’язково замінять позитивні. Деякі діти ще довго плакатимуть, коли розлучатимуться з батьками вранці, однак це не свідчить про те, що адаптація відбувається погано. Якщо дитина заспокоюється незабаром після того, як мама/тато йде, то все гаразд.

Слабка взаємодія з однолітками та вихователем

У перші дні в дитячому садку в дитини знижується активність. Навіть товариські й оптимістичні діти стають напруженими, замкнутими, неспокійними, відлюдькуватими. Батьки мають пам'ятати, що діти віком два — три роки грають не разом, а поруч одне з одним. У них ще не розвинена сюжетна гра, у яку включалося б декілька дітей. Тому мамам і татам не варто засмучуватися, якщо їхня дитина не взаємодіє з однолітками.

Якщо дитина дедалі охочіше взаємодіє з вихователем, відгукується на його прохання, дотримується режимних моментів — це свідчить про те, що адаптація відбувається успішно.

Знижена пізнавальна активність

Спершу дитина має знижену пізнавальну активність або взагалі не проявляє її. Іноді дитина не цікавиться навіть іграшками, не наважується гратися. Багатьом дітям, щоб зорієнтуватися в обстановці довкола, треба посидіти збоку й поспостерігати.

Якщо адаптація відбувається успішно, дитина поступово починає освоювати простір групи, частіше й сміливіше гратися іграшками, ставити вихователеві пізнавальні запитання.

Тимчасова втрата навичок

На початку адаптації до дитячого садка дитина може на деякий час «втратити» навички самообслуговування — розучитися користуватися ложкою, носовою хустинкою, горщиком тощо.

Якщо адаптація успішна, дитина не тільки «пригадує» забуте, а й демонструє нові вміння і навички, яких вона навчилася в дитячому садку.

Збіднення словникового запасу

У деяких дітей біднішає словниковий запас, у ньому з’являються спрощені слова та речення. Утім, батькам не варто через це хвилюватися! Мовлення відновиться і збагатиться, коли адаптація завершиться.

Зміна рухової активності

Деякі діти стають тихими й загальмованими, а деякі, навпаки, — галасливими і надміру активними. Це залежить від темпераменту дитини. Також змінюється домашня активність. Якщо адаптація відбувається успішно, відновлюється нормальна активність вдома, а потім у дитячому садку.

Неспокійний сон

Якщо батьки залишають дитину в дитячому садку на денний сон, вони мають бути готові до того, що в перші дні вона погано засинатиме. Деякі діти під час денного сну в дитячому садку можуть схоплюватися або раптово прокидатися і плакати. Вдома дитина також може неспокійно спати вдень. Коли адаптація завершиться, сон і вдома, і в дитячому садку нормалізується.

Втрата апетиту

Перший час у дитини може бути поганий апетит. Це пов’язано з тим, що їжа в дитячому садку має незвичний вигляд і смак, а також зі стресовими реакціями — дитина не хоче їсти. Якщо в дитини відновлюється апетит — це хороший знак. Навіть якщо дитина з'їдає не все, що лежить на тарілці, це все одно свідчить про те, що вона звикає до нової їжі.

Часті хвороби

Стрес знижує імунітет дитини і вона може захворіти щойно прийде до дитячого садка. Здебільшого причина постійних застуд і ГРВІ дитини не медична, а психологічна. Так, один із механізмів психологічного захисту має назву — втеча у хворобу.

Батькам не варто думати, що дитина занедужує навмисно, бо хоче залишитися вдома. Дитина прагне цього неусвідомлено і її організм підпорядковується цій прихованій тенденції: стає слабким, легко підпадає під будь-який негативний вплив, відмовляється протистояти застуді. Звісно, потрібно зміцнювати організм дитини. Утім, будь-які загартувальні процедури доцільні лише тоді, коли дитина здорова, спокійна і впевнена. Тож насамперед батьки мають спрямувати свої зусилля на те, щоб відновити душевну гармонію дитини. Коли вона досягне емоційної рівноваги, вдасться подолати і її хворобливість.

Звісно, чимало мам і тат сподівається, що негативні реакції дитини зникнуть у перші дні. А тому батьки засмучуються або навіть зляться, коли цього не відбувається. Зазвичай адаптація триває три — чотири тижні, однак трапляється, що вона розтягується на три — чотири місяці. Адже дитині потрібен час, щоб призвичаїтися до життя в дитячому садку.  

Адаптація: як батьки можуть допомогти малюкам

ДОПОМОГА ДИТИНІ

Позитивно відгукуйтесь про вихователів і дитячий садок, навіть якщо вам щось не сподобалось. Дитина легше адаптується, якщо ви демонструватимете доброзичливе ставлення до вихователя. Розмовляйте про дитячий садок не лише з малюком. Розкажіть комусь у його присутності, у який хороший садок тепер ходить малюк і які хороші вихователі там працюють.

Не змінюйте режим дня малюка у вихідні. Можете дозволити йому поспати трохи довше, але стільки, щоб істотно не зсувати розпорядок дня. Якщо дитина хоче відіспатися у вихідні, це значить, що ви неправильно організували режим дня і, можливо, малюк лягає спати надто пізно.

Не перенавантажуйте малюка. Наразі у його житті відбувається багато змін, тож зайве напруження нервової системи малюку ні до чого.

Створіть вдома атмосферу спокою та турботи. Частіше обіймайте малюка, гладьте його по голівці, говоріть ніжні слова. Частіше хваліть малюка за успіхи та хорошу поведінку. Адже зараз він як ніколи потребує вашої підтримки!

Поблажливо ставтеся до капризів. Малюк вередує, бо його нервова система перевантажена. Щоб заспокоїти малюка, обійміть його і переключіть його увагу на іншу діяльність, приміром гру.

Дайте дитині в дитячий садок невелику іграшку. Заздалегідь узгодьте це з вихователем. Коли вас немає поряд, малюк почуватиметься спокійніше, якщо поруч буде щось рідне та знайоме — частинка дому.

Вигадайте й інсценізуйте казку. Вона може бути, приміром, про те, як маленьке мишеня вперше пішло до дитячого садка. Розкажіть, що мишенятку спочатку було незатишно й трохи лячно в дитячому садку, але згодом воно потоваришувало з іншими звірятами та вихователями. Інсценізуйте казку за допомогою іграшок. Зверніть увагу на те, що ключовий момент казки та інсценізації — повернення мами/тата за мишенятком. Тому в жодному разі не переривайте розповідь до цього моменту. Пам’ятайте, основна мета казки — допомогти малюку зрозуміти, що ви обов'язково за ним повернеться.

Чи готова дитина до дитячого садка: чекліст для батьків

Можете сміливо віддавати дитину в дитячий садок, якщо вона хоче спілкуватися. Зазвичай таке прагнення виникає у дітей віком три — п’ять років. Утім, певною мірою воно залежить від характеру — у одних дітей бажання спілкуватися виникає раніше, у других — пізніше. При цьому дитина може поглядати на вас, шукати підтримки та схвалення, щоб переконатися, що це безпечно.

Проявляє допитливість, цікавиться новим. Це не означає, що дитина має кидатися у вир новин: вона може спостерігати здалеку, відходити й повертатися, поступово знайомитися, але не уникати чогось нового уміє самостійно гратися і щось робити. Якщо ви можете спокійно займатися своїми справами замість того, щоб постійно розважати дитину, то й у дитячому садку в неї не буде проблем.

Самостійно їсть, одягається, ходить у туалет. Необов’язково, щоб дитина виконувала усе досконало — у дитячому садку вона продовжить опановувати нові вміння

Спокійний ранок, або Як зробити день дитини в дитячому садку позитивним

Пам’ятайте про головне правило: спокійні батьки — спокійний малюк. Він «зчитує» вашу невпевненість і ще більше засмучується. А тому намагайтеся контролювати свої емоції і демонструвати рішучість та доброзичливість

Проявляйте доброзичливу наполегливість, коли будите, вдягаєте й роздягаєте малюка. Розмовляйте з ним не надто гучним, але упевненим тоном, озвучуйте все, що робите. Іноді допомогти малюку прокинутися й зібратися може іграшка, яку він бере із собою в дитячий садок. Якщо малюк побачить, що зайчик дуже хоче в дитячий садок, то й сам перейме впевненість і хороший настрій

Домовтеся з рідними про те, щоб у дитячий садок дитину відводив той член сім’ї, із ким їй легше розлучатися. Вихователі давно помітили, що з одним із батьків дитина розлучається порівняно спокійно, а другого довго не відпускає від себе й переживає після того, як він піде

Обов’язково скажіть дитині, що ви повернетесь за нею, і уточніть, коли саме — після прогулянки, після обіду чи після того, як вона поспить і поїсть. Малюку легше, коли він знає, що мама/тато прийде після якоїсь події, аніж чекати з хвилини на хвилину. Не затримуйтесь, виконуйте свої обіцянки

Придумайте ритуал прощання, наприклад, цілувати дитину в щічку, махати рукою, казати «Бувай!». Коли попрощаєтесь, одразу ідіть: крокуйте упевнено й не обертайтесь. Що довше ви переминатиметесь з ноги на ногу, то сильніше переживатиме малюк.

 

Використана література:

         Кесьян Т. Дитина йде в дитячий садок: до чого мають бути готові батьки//Практичний психолог: дитячий садок. - №5. – 2021. – С. 4-10.      

«Магічні слова» батьків  для спілкування з дитиною

Я тебе люблю. Дитина має вірити в те, що люблять її саму, а не «за щось». Ніколи не пов'язуйте свою любов до дитини з певними умовами або з тим,      що дитина робить: «Спочатку прибери в кімнаті, а потім я обійму тебе.», «Ти мене обманув, тепер я тебе не люблю!» тощо. Дитині буде більш зрозуміло, якщо ви запевните її в своїй любові, а потім вкажете на проступок: «Я дуже тебе люблю, але мене дуже засмучує, що ти ображаєш братика».

Я радий(-а), що ти в мене є. Дитина  дошкільного віку  вірить, що може впливати на навколишній світ. Саме тому вона часто вважає себе відповідальною за те, що відбувається навколо, наприклад, за родинні негаразди, непорозуміння, сварки тощо. За таких умов їй потрібно ще більше впевненості в тому, що ви щасливі тому, що вона у вас є. У жодному разі не висловлюйтеся на кшталт: «Це все через тебе!», «Якби ж тебе не було взагалі...». Адже навіть якщо ви одразу попросите вибачення за ці слова, і дитина вам щиро пробачить, вони все одно назавжди залишать відбиток в її серці.

Я тебе розумію. Для дитини велике горе, коли вона загубила улюблену іграшку чи посварилася з другом. У такому разі ваш син чи донька потребує співчуття і втіхи. «Підбадьорювання» типу: «Це ж усього лише іграшка (дрібничка)!» або «Навіщо тобі той ображайко?!», дитина не розуміє.

Ти все зможеш. Дітям завжди потрібні заохочення і схвалення. Вислови

«Добре зробив!», «Я впевнений, ти впораєшся!», «Ми тобою пишаємося!» тощо надихають  дитину. Натомість ярлики на кшталт: «плакса», «тюхтій», «невдаха» або «Не вмієш за себе постояти!» — підґрунтя для комплексів. Також поширеною помилкою надто турботливих батьків є допомога і захист своєї дитини під час будь-яких негараздів. Навіть запевняючи дитину в тому, що вона доросла і самостійна, такі батьки замість неї «розбираються» з її кривдниками, часто не шукаючи причин конфлікту; контролюють взаємини з її друзями, а також успіхи у навчанні. Однак, щоб уміти пристосуватися до життя, дитина має вчитися самостійно розв'язувати свої проблеми. Тому завдання батьків — пояснити, направити, порадити, як знайти вихід з тієї чи тієї ситуації, але не робити це замість дитини. Ви надасте дитині моральну опору, якщо зміните фразу «Ліпше я це зроблю!» на «Спробуй іще раз, я впевнений, що у тебе все вийде».

Я тобі довіряю. Дитина з великим запалом прагне виправдати наданий їй кредит довіри. Не зважайте, якщо у неї не все виходить, ліпше похваліть за спробу зробити щось правильно. Наступного разу ваш син чи донька уникатиме

попередніх помилок. Якщо ж дитина постійно чує вислови на зразок: «На тебе не можна покластися...», «Із тобою ніколи не знаєш...», — не дивуйтеся, якщо вона замкнеться в собі або робитиме все навпаки, бо ж від неї все одно нічого іншого не очікують. Дитина, якій  щиро та розумно довіряють у сім'ї, не виросте жорстокою чи грубою, а також не переступатиме визначених суспільством меж.

Ми завжди з тобою. Упевненість дитини в тому, що батьки їй завжди прийдуть на допомогу, дасть змогу багато що подолати.

 

Шановні батьки! Дитина виростає щасливою і впевненою в собі, коли відчуває вашу підтримку. Адже їй важливо постійно отримувати позитивні «послання» від близьких дорослих.

Не забувайте поєднувати «магічні слова» з відповідними вчинками, і ваша дитина буде щасливою!

Консультація на тему

«Булінг в ЗДО — міф чи реальність»

Чи замислювалися ви, де беруть витоки комплекс жертви або потреба агресії стосовно інших. Мало хто  знає про булінг чи стикається з цим явищем в дитячому садку. Чому і як дитина дошкільного віку стає жертвою булінгу? Дізнайтеся, що означає цей термін, хто може спровокувати булінг в ЗДО та як змінюється поведінка дитини

Більшість людей вважають, що фізична агресія й соціальне насилля, характерні для булінгу (англ. bullying – агресивне переслідування, цькування, залякування тощо), починають проявлятися приблизно з кінця початкової школи і продовжуються протягом усього періоду середньої школи. Але, хочете вірте, хочете – ні, булінг серед дітей дошкільного віку розповсюджений набагато більше, ніж ви можете припустити. Оскільки така поведінка асоціюється, як правило, з дорослими дітьми, вона часто упускається з очей у ранньому віці, коли досить важко відрізнити абсолютно нормальні соціальні експерименти й булінг на ранніх стадіях формування.

Види булінгу в дитсадку. Булінг (від англ. to bull — переслідувати) — свідома агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої. Булінг у ЗДО може проявлятися як тиск: психологічний і фізичний. Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор.

Хто провокує булінг в дитсадку. Булінг серед дітей старшого дошкільного віку в ЗДО можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо педагог або помічник вихователя:

- зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі;

- ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки;

- глузує із зовнішнього вигляду дитини

- образливо висловлюється про дитину чи її батьків;

- проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини

Батьки або члени сім’ї:

  • б'ють та ображають дитину вдома;
  • принижують дитину у присутності інших дітей;
  • проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини;
  • ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).

Усі діти потребують підтримки дорослих — батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі.

Булінг – це ж не тільки фізична агресія, булінг може здійснюватись і через соціальний тиск, наприклад, коли група дівчаток неодноразово й демонстративно відмовляється грати з іншою дівчинкою, або це можуть бути словесні нападки, такі як безперервні насміхання та висміювання.

Загалом, певний ступінь ситуативних ударів рукою, щипання й ін. у дітей дошкільного віку «вважається» нормальним і може бути проявом самоствердження. Однак, якщо дітям подобається спостерігати, як іншій людині погано, вони можуть свідомо й систематично знаходити способи, щоби завдати шкоди своїм «жертвам», навіть до того, що стануть насміхатись над ними, коли роблять свій поганий учинок.

Булінг може викликати в дітей сильний стрес, страх і тривогу. До того ж така поведінка впливає не тільки на «жертв». Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.

Ті, хто піддаються булінгу:

  • втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня;
  • відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;
  • втрачають повагу до себе. Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності;
  • втрачають інтерес до різних форм активності та не можуть нормально навчатися. У деяких випадках можна простежити зв’язок між потерпанням від булінгу та розладами харчуванням (анорексії та булімії), емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).

Ті, хто булять:

  • частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються закони;
  • частіше беруть участь у бійках, причетні у вандалізмі, залучаються до ранніх статевих стосунків, мають досвід вживання алкоголю та наркотичних речовин.

Ті, хто вимушені спостерігати:

  • часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту: втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь;
  • потерпають від депресивних станів чи перезбудження

Навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід.

Як міняється поведінка дитини під час булінгу в ЗДО.

Дитина-жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина: вдома:

  • не хоче одягатися вранці – шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка;
  • просить батьків забрати її із дитячого садка раніше;
  • плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт;
  • не контактує з однолітками у дворі;
  • грає наодинці в парку в дитячому садку;
  • не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо;
  • усамітнюється при будь-якій нагоді;
  • часто губить свої іграшки або речі;
  • бруднить чи псує одяг;
  • грає поламаними іграшками;
  • відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театрілізації чи грі;
  • не має друзів у групі.

Що повинні робити батьки, якщо в дошкільному закладі їх дитини має місце булінг? Нижче наводяться поради, що допоможуть батькам впоратися із ситуацією, що виникла.

1. Комунікація (спілкування) – це ключ. Якщо ви підозрюєте, що ваша дитина піддається в дитячому садку знущанням, дайте їй зрозуміти, що ви зможете їй допомогти, якщо вона докладно розповість про все. Якщо ваша дитина виглядає наляканою чи збентеженою, використовуйте книги в якості легкого доступу до неї, щоб налагодити ваше спілкування природним чином. Деякі художні твори для дітей звертаються до цієї тематики. Як тільки ваша дитина розкриє вам усі подробиці про булінг, зберігайте спокій, не сваріть її та не засуджуйте, обов’язково поясніть, що ви неодмінно допоможете припинити це насилля.

2. Порозмовляйте з вихователем. «Навіть не дивлячись на те, що в дошкільних і подібних їм дитячих закладах дорослі завжди знаходяться поруч з дітьми, за такою великою кількістю малюків, які безперервно бігають навкруги, прослідкувати просто нереально», – каже колишній вихователь Трисія Янг. І, оскільки маленькі хулігани віддають перевагу тому, щоб ображати дітей, коли дорослі не дивляться, важливо порозмовляти з вихователем і ввести один одного в курс справи, щоб у подальшому він був більш уважним і вже прицільно спостерігав за певними дітьми.

3. Використовуйте політику відкритих дверей. У найавторитетніших дитячих садках і дошкільних закладах існує політика відкритих дверей, що дозволяє батькам приходити в будь-який час. Тому періодично без попередження навідуйтесь у групу вашої дитини. Ці неочікувані візити будуть тримати працівників дитячого садка в тонусі й зменшать імовірність того, що ваша дитина буде страждати від якогось хулігана.

4. Заплануйте переговори з батьками. Коли маленькі діти вдаються до булінгу, їхня поведінка частіше за все запозичується з домашнього досвіду, тобто у своїй родині вони можуть стати свідками домашнього насилля, дивитися жорстокі телешоу, чути як їхні брати та сестри висміюють інших дітей або самі бути жертвами насилля. Тож порозмовляйте з адміністрацією дошкільного закладу і призначте зустріч з батьками маленького хулігана, звернувши їхню увагу на його поведінку, але не дивуйтесь, якщо його батьки не будуть вас слухати, будуть проявляти байдужість чи почнуть все заперечувати.

5. Навчіть вашу дитину захищатись від хуліганів. Дайте своїй дитині певні психологічні інструменти, які вона зможе використовувати при контакті з хуліганом. Навчіть її достойно триматись, дивитись прямо в очі кривднику, розповідати дорослим про те, що сталось, та уникати самотності (бути завжди поруч з іншими дітьми). Ви також можете розширити можливості дитини, запропонувавши їй пограти в рольові ігри. Так вона зможе попрактикуватись у тому, що має намір зробити в подібній ситуації наступним разом. Упевнені в собі діти мають менше шансів стати мішенню для хуліганів, тому знайдіть способи, щоб забезпечити вашій дитині адекватну самооцінку. Ви можете допомогти їй зав’язати дружні стосунки поза межами дошкільного закладу і залучити її до тих видів активності, що зможуть підвищити її впевненість у собі.

6. Розгляньте перехід в іншу групу. Іноді булінг може бути настільки агресивним, що всі ваші зусилля так і не будуть успішними. Тому, якщо вам не вдасться нічого добитись, порозмовляйте з адміністрацією на предмет переходу вашої дитини до іншої групи. Якщо ж і це не вдасться зробити, тоді краще забрати вашу дитину із цього дитячого садка.

Булінг у дошкільному середовищі відбувається набагато частіше, ніж повинен. І якщо ваша дитина стала однією із «жертв», не кажіть їй, щоб вона стала більш «жорсткою» і не примушуйте її розв’язувати цю проблему самостійно. Уживайте всих заходів, щоб захистити вашого малюка, здійснюйте візити в дитячий садок і давайте дитині інструменти, які не тільки стануть їй у пригоді в ранньому дитинстві, а й допоможуть уникнути знущань у майбутньому.